Чи можна розповісти про війну так, аби напряму не показувати військові дії і при цьому передати все жахіття того, що відбувається? Відомий український письменник Сергій Жадан зробив таку спробу, і вона виявилась вдалою.
Ще у 2020 році з-під пера майстра вийшов його перший драматургічний твір «Хлібне перемир’я», у якому відображено тогочасні події на сході країни.
Саме ця п’єса і стала основою вистави, постановку якої на сцені театру здійснив режисер Дмитро Некрасов. За його словами, до свого проєкту він залучив акторів, з якими йому особливо приємно працювати: Владислав Писарев (Толік), Юрій Кулик (Антон), Наталія Дехта (тьотя Шура), Валічка (Катерина Саченко, Ангеліна Грищенко), Артем Кнопік, Віталій Панченко (Коля), Олена Оноприйко, Надія Фесенко (Катя), Віталій Хоменко, Максим Одінцов, Сергій Пересунько (Рінат), Дарія Некрасова, Крістіна Зограбян (Машка).
Для більш гострого емоційного сприйняття сценічних подій режисер вводить прийом «ефекту присутності», розташувавши глядачів безпосередньо на сцені, в кількох кроках від граючих акторів. Це дає змогу глибше відчути кожний нюанс гри, краще роздивитись гнучку палітру людських переживань і настроїв, які демонструють актори. Глядачів і персонажів візуально розділяє лише чорна смуга, що антрацитово виблискує у світлі софітів. Це символ спаленої землі, що потемніла від страждань.
Прикметно, що вир описаних подій, хоча формально і позначений 2014 роком, втім, не має чіткої часової прив’язки, і сприймається цілком актуально в реаліях сучасного воєнного сьогодення. Ще більш гострого забарвлення до загальної картини додають характерні деталі: розбитий міст, палаючі хлібні поля, покинуті садиби, люди, кинуті напризволяще…
Режисер через призму обставин намагається дослідити поведінку героїв, зміни їхнього психічного настрою, боротьбу характерів (подеколи у прямому сенсі. Жорстокі бійки між героями зовсім непоодинокі) в умовах, нав’язаних воєнним насиллям.
Персонажі ніби трохи скантужені, позбавлені звичайних форм спілкування. Натомість ми бачимо дещо інвалідизованих людських істот з порушенням особистісних комунікацій.
На цьому тлі рідні брати Толік і Антон шукають шляхи для душевного зближення. Та, перетнувши чимало перешкод і досягнувши певного одкровення між собою, зрештою розлучаються, бо гроші і благополуччя для Антона виявляються важливішими за життя брата.
Сергій Жадан і Дмитро Некрасов намагаються проставити чимало моральних питань, які зазвичай частіше за все висвітлюються у екстремальних ситуаціях. А те, що відбувається на сцені упродовж усього спектаклю, повністю можна позначити як суцільний екстрим.
Окрема група образів – жінки. Вони з’являються ніби нізвідки, адже міст через річку зруйнований і їхня поява, здавалось би, є фізично неможливою. Одяг жінок несе в собі риси інфернальності, потойбіччя, підкреслюючи всю фантасмагоричність обстановки. Це одна з головних прикмет вистави, де очевидна матеріальна реальність прямо межує з містичними енергіями та зливається з ними у суцільне буття.
Прем’єра «Хлібного перемир’я», яка відбулась 2 грудня – подія цілком очікувана, адже театр рішуче включився у воєнну тему, не стоїть осторонь щоденного життя країни і робить все можливе, аби підсилити культурний фронт у цей важкий для України час.