Сучасний британський драматург Данкан Макміллан певно і гадки не мав, що його п’єсу «ЛЕГЕНІ», яка має чимало професійних нагород, колись покажуть у підвальному приміщенні Сумського Національного театру. Втім, воєнні реалії поставили всі крапки над «І». Вистава таки вийшла до глядача за непростих умов. Бо саме тут найбільш безпечно показувати її. А, головне, життя підказало цікаву ідею – створити у захищеному приміщенні експериментальну сцену – своєрідний майданчик для втілення дерзновенних планів.
Так і виникло цікаве мистецьке явище, яке об’єднало одразу все – гостру п’єсу, неординарну постановку, пристрасну гру акторів і когорту глядачів, які скучили за театром.
«Легені» про те, як важко дихати на повні груди, якщо тобі заважають різні соціальні фобії. Перетнути ж їхній спротив не дають власний егоїзм і недокомунікація з близькою людиною. Лише любов, як завжди, допомагає відчути себе вільним і задихати на повну.
Режисер-постановник Владислав Писарев говорить, що взявся за роботу, тому що вважає її дуже злободенною. Багато в чому теми, підняті у драматургічному матеріалі, збігаються з його особистими переживаннями. Одна з тем, яка неминуче постає перед більшістю молодих сімей – питання народження дитини. На які жертви треба піти, аби у сім’ї з’явилась маленька істота? Чи варто це робити, коли життя довкола і без того непросте? І взагалі, для чого народжувати дитину, коли планета «котиться у прірву»?
Напружені, подеколи нервові діалоги між «ВІН» (Владислав Писарев) і «ВОНА» (Крістіна Зограбян) інколи перетворюються на справжній скандал, пересипаний жорсткою лайкою. Згодом ритміка стає помірною і спілкування зависає на тривалих паузах, аби знову набрати шаленого темпу.
Режисерське осмислення тексту п’єси Владислав Писарев розпочав ще до початку воєнних дій, втім, тепер цей матеріал, на його думку, набрав ще більшої гостроти.